Категорії розділу

Актуально [64]
Виставки [22]
Заходи [30]
Видавнича діяльність [8]
рекомендаційна бібліографія, пам'ятки, бюлетені нових надходжень, огляди літератури, тощо

Форма входу

Пошук

Календар

«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Подія дня

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Наше опитування

Що Ви любите читати?
Всього відповідей: 27

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0




Вівторок, 21.11.2017, 09:16
Вітаю Вас Гість | RSS
БІБЛІОТЕКА ЗОШ №3 м.Славутича
Головна | Реєстрація | Вхід
Історія міста


Серед сіверянських лісів, в межиріччі Десни і Дніпра - Славути, за 200 кілометрів північніше Києва, майже на кордоні з Білоруссю, розташувалося молоде, але вже історичне місто Славутич. Географічно - Чернігівщина, адміністративно - Київщина, родинно - терени колишнього СРСР: Азербайджан, Вірменія, Грузія, Естонія, Латвія, Литва, Росія, Україна.

Наймолодше в Україні місто з самого початку свого заснування стало центром соціального оптимізму. Його поява мала засвідчити світові здатність радянського суспільного ладу не лише приборкати розбурханий мирний атом, а й, скориставшись гірким досвідом Чорнобильської катастрофи, унеможливити її повторення як в нашій країні, так і за рубежем.

Рішення про спорудження м.Славутича, як нового міста для постійного проживання працівників Чорнобильської АЕС та членів їх сімей після аварії на ЧАЕС, було прийнято 2 жовтня 1986 року директивними органами колишнього Союзу. І вже у вересні-листопаді того ж року здійснено проектування, а в грудні розпочато будівництво міста силами восьми радянських республік. 26 березня 1988 року видано перший ордер на заселення квартир.

Здійснення цього проекту передбачалося в дві черги: перш за все, будівництво міста для проживання в ньому 22,8 тис. жителів, і по-друге, подальший розвиток міста до 30 тис. жителів.

При спорудженні міста використані найбільш досконалі проекти житлових і громадських споруд республік, що придало забудові кожного містобудівельного комплексу (кварталу) національного колориту. Будували не просто місто, а місто-мрію, місто-зразок, місто майбутнього, повністю пристосоване до задоволення потреб його мешканців.

На сьогодні місто має 12 кварталів: Бакинський, Бєлгородський, Вільнюський, Добринінський, Єреванський, Київський, Ленінградський, Московський, Ризький, Таллінський, Тбіліський, Чернігівський. Територія забудови міста займає 7,5 квадратних кілометрів, з них 2,5 - селітебна зона, решта - функціональні зони.

Архітектурно-композиційне вирішення м.Славутича базується на наступних принципах:
цілісні містобудівельні комплекси (квартали), включають об'єкти соцкультпобуту, інженерну інфраструктуру і зовнішній благоустрій.
максимальне збереження існуючих лісонасаджень, подальше озеленення міста і благоустрій прилеглої зеленої зони;
розділено пішохідний і автомобільний рух на основі домінування руху пішоходів і виділення пішохідних зон;
створено розвинуту мережу для велосипедного руху, локалізовано автомобільний рух по периметру житлових масивів, розміщено місце зберігання транспортних засобів на периферії селітебної зони міста.

Особливості планувальної структури і компактності м. Славутича зумовило використання двоступеневої системи обслуговування населення:
І ступінь - заклади повсякденного обслуговування, які розміщуються в кожному кварталі з максимальним радіусом досяжності 300-500 метрів, що забезпечують потреби населення в повсякденних первинних послугах;
ІІ ступінь - об'єкти загальноміського значення (періодичного і епізодичного використання) зконцентровані по зональному принципу: адміністративно- побутова зона, привокзальна зона, лікарняний комплекс, та інші.

Дотримання цих принципів дало можливість створити компактне, орієнтоване на стабільне функціонування місто з режимом підвищеного комфорту.

Однак не так сталося, як гадалося. Розвал Союзу залишив молоду державу віч-на-віч з її проблемами, а збудоване зусиллями усіх республік інтернаціональне місто енергетиків перед перспективою суцільного безробіття і економічного занепаду після закриття Чорнобильської атомної електростанції.

Сьогодні впевнено можна сказати, і це очевидно, - цього не сталося. Не сталося, бо в Славутичі живуть люди, яким не вперше довелося приймати виклик долі і які мають таку міську владу на яку, по праву, заслуговують.
  Міська влада розпочала займатися питанням розвитку Славутича і проблемою диверсифікації економіки міста ще на початку 90-х років. 

Починаючи з 1988 року, до вирішення питань життєдіяльності м.Славутича залучалась громадська думка жителів міста, наукові установи. З цього часу створювалась модель місцевої демократії. Не лише до реалізації стратегії розвитку міста, а й до її розробки, через різноманітні форми спілкування: громадські збори, муніципальні слухання, засідання "Громадської ради з розвитку міста", прямі телеефіри з представниками міської влади, керівниками підприємств, установ та організацій, ділові ігри, залучається найширше коло соціально-активної частини населення Славутича.

За ці роки в Славутичі створена найсучасніша соціальна інфраструктура. Цілком заслужено, що крім багатьох нагород місто отримало сертифікат № 1 міста-лабораторії в рамках Муніципальної майстерні.

Сьогодні є всі умови для того щоб Славутич впевнено дивився у майбутнє. Завершується корегування генерального плану забудови міста до 30 тис. жителів з урахуванням головного - економічного розвитку, диверсифікації економіки міста в умовах знятої з експлуатації Чорнобильської АЕС.

У людей, яким довелось відвідати Славутич, складається враження: місто будувалось спеціально для дітей, а все інше - лише додаток до щасливого дитинства.

                         


Бібліотека ЗОШ №3 м.Славутича © 2017